bigpo.ru
добавить свой файл
1 2 3




ВСТУП


Сім'я, родина - найвища цін­ність на Землі, яка робить життя кожної людини щасливим, повноцін­ним, плідним. Але батьки повинні усвідомлювати, що вони виконують важ­ливу соціальну роль, адже кожна повноцінна родина є фундаментом здорового суспільства. Безпосередньо, сім'я - це справжній університет людських відносин, в якому людина росте, розвивається і вдосконалюється. Необхідно додати, що виховання дитини - це важка, трудомістка сфера людської діяльності, успіх якої зумовлюється безліччю чинників найрізноманітнішого походження. Однак, виховує не тільки і не стільки сам виховний процес, а ті щоденні, конкретні взаємини, під час яких дитина день за днем вбирає в себе і активно переосмислює людські цінності, способи поведінки, сутність ставлень до явищ життя і до самої себе. Важливо навести слова Макаренка, який говорить, що: "Виховний процес є процес постійно триваючий і окремі деталі його вирішуються в загальному тоні сім'ї, а загальний тон не можна вигадати і штучно підтримувати. Загальний тон, любі батьки, створюється вашим власним життям і вашою власною поведінкою". [15, с. 124]

Якщо говорити про педагогічні здібності батьків, то до найважливіших із них варто, мабуть, віднести уміння належно організовувати комунікативну діяльність, налагоджувати внутрішньосімейні взаємини і, найголовніше, встановлювати правильні стосунки з дітьми. Надзвичайно важливе значення для формування життєвих ставлень дитини мають передусім взаємини між самими батьками, оскільки в них віддзеркалюється загальний дух сімейних стосунків, спрямованість життєдіяльності сім'ї, її моральна атмосфера. Коротше кажучи, роль сім'ї у процесі становлення особистості неоціненна, оскільки та атмосфера, в якій зростає дитина, є невід'ємною ланкою розвитку і виховання маленької людини, завдяки якій вона вчиться, розвивається і вдосконалюється.

Актуальність обраної теми полягає у тому, щоб виявити безцінні можливості для формування у дітей різного віку любові до Батьківщини, поваги до праці і людей, виховання почуттів і емоційної культури дитини. Також не менш важливим є те, що в ході роботи розглядатиметься сучасна сім'я, її проблеми - великі і малі. Необхідно також згадати про духовні цінності і етичний клімат, про методи сімейного виховання і ті на перший погляд незначні деталі повсякденного спілкування, в яких народжується взаєморозуміння, йде важких і радісний процес виховання людини.

Об’єктом цієї роботи є сімейне виховання дітей.

Предметом є виховання дітей молодшого шкільного та дошкільного віку.

Мета роботи полягає у виявленні та дослідженні особливостей сімейного виховання дітей молодшого шкільного та дошкільного віку, а також визначення соціальних явищ, здатних вплинути на формування особистості дитини.

Відповідно до об’єкта, предмета і мети дослідження, були поставленні наступні задачі:

- Охарактеризувати вплив сімейного виховання;

- Дослідити зміст і структуру сімейного виховання;

- Виявити особливості впливу сімейного виховання на становлення особистості дітей молодшого шкільного та дошкільного віку;

- Висвітлити основні проблеми, що виникають у сім’ї протягом виховного процесу.

В процесі роботи використовувалися загальнонаукові методи - аналіз, синтез, порівняння, систематизація, зіставлення, узагальнення.

Що стосується практичного значення виконаної роботи, то вона може використовуватися студентами та викладачами для підготовки до уроків з педагогіки, її історії та розвитку, а також психологами для коригування виховного процесу та вирішення сімейних проблем.

РОЗДІЛ 1 Загальна характеристика сімейного виховання

1.1. Сімейне виховання як об’єкт історико - педагогічних досліджень

Насамперед, слід зазначити, що сучасний стан розвитку України характеризується зростанням інтересу до минулого народу, його виховних традицій, істо­ричних знань, до національної духовної ідеї, без якої немож­ливо зрозуміти минулий, теперішній і майбутній економічний роз­виток світу й окремих країн, людства чи конкретних націй.

Держава тією чи іншою мірою регулює всі сфери діяльності су­спільного організму. Однією із ключових проблем державотворен­ня є виховання молодого покоління з урахуванням усіх складових, усіх ланок, які виконували й виконують організаційну та виховну функції розвитку особистості. У реалізації цих завдань значне місце належить сім'ї як інституції, де дитина народжується, формуються основи її характеру, ставлення до праці, моральних цінностей. Батьки й матері є носіями суспільних норм, традицій, моралі, які передано з покоління в покоління і закріплено в життєвому досвіді дітей. Актуальність підвищення ви­ховного потенціалу сім'ї зумовлена тим, що сім'я як соціальний інститут відповідальна за весь комплекс відтворювання людини, вона є для дитини тією мікромоделлю суспільства, через яку за­своюється його духовна культура.

На сьогодні сім'я і вихован­ня дітей у сім'ї розглядаються в наукових дослідженнях як: соціальна, культурологічна, географо-демографічна, нормативно-правова, історична, педагогічна проблема. І вивчення її з позиції історико-педагогічного дослід­ження є досить актуальним. Сьогодні історико-педагогічні дослідження посідають чільне місце в науці України, університетській освіті. Важливо зазначити, що науковці здебільшого розглядають історіографічні аспек­ти педагогіки, зміст самої історико-педагогічної науки, висвіт­люють історико-педагогічні ас­пекти як інноваційні, розкрива­ють взаємозв'язок між розвитком історії педагогіки, педагогіки та історії культури, історичної нау­ки в цілому. Історіографія наукових до­сліджень проблем сімейного ви­ховання свідчить про їх важ­ливість на всіх етапах історич­ного розвитку народів світу.

Відомо, що у різні часи до проблем сі­мейного виховання зверталися філософи, політики, письмен­ники, вчені: представники філософської думки стародав­нього світу, діячі епохи Відро­дження Я. Коменський, Д. Локк, Ж.-Ж. Руссо, І. Песталоцці. За­рубіжна класична педагогіка в особі своїх кращих представників сприяла не лише розробці теорії становлення інституту сімейно­го виховання, а й реалізації його положень у різних країнах світу. Високо підніс ідею сімейно­го виховання видатний швей­царський педагог І. Песталоцці, знаменитий соціально-педагогі­чний експеримент якого цілком побудований на ідеї сімейного виховання. Механізм та умови його позитивного впливу на формування дитини, розвиток суспільного виховання і школи розкрив Песталоцці у таких своїх працях, як «Лінгард і Гертруда», «Як Гертруда навчає своїх дітей», «Керівництво для ма­терів» та інші. [13, с. 51]

З урахуванням досягнень класичної педагогіки в галузі сімейного виховання досліджу­валася історія сімейного вихо­вання в Україні. В умовах по­стійної боротьби українського народу за незалежність, за на­ціональні інтереси саме сім'я стала хранителькою і сповідни­цею тих педагогічних ідей і ви­ховних традицій, які живили і живлять українську педагогіку. На всіх історичних етапах роз­витку української держави українська сім'я виховувала дітей на на­ціональній основі, формувала в них національну свідомість, ро­зуміння історії і культури рідного народу. Виховні цінності сім’ї стали основою розвитку наукових засад сімейного вихованим в Україні. Фундамент його було закладено в працях таких мислителів як Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Петро Могила, у працях Г. Сковороди та інших.

З огляду на широке коло означених проблем можна зробити висновок, що такий складний, інтегрований, комплексний багаторівневий феномен, як сім’я і виховання дітей у сім’ї є актуальним завданням сучасного історико-педагогічного дослідження.


1.2. Про значення сім’ї у процесі формування особистості.

Як стверджує соціологія, сім’я - це мала соціальна група, основана на шлюбі й кровній спорідненості, члени якої пов’язані спільністю побуту, взаємною допомогою, моральною відповідальністю. На думку соціологів, сім’я тепер переживає кризу, наслідком якої є виникнення нових, нетипових виховних проблем, спричинених всілякими матеріальними й психічними труднощами, що їх переживає родина. Це, у свою чергу, послаблює її виховні можливості.

Важко не погодитись з тим, що значення сім’ї у вихованні дитини неможливо переоцінити, адже саме в сім’ї формуються перші уявлення дитини про життя, його ціннісні орієнтації, соціальні настанови. Саме в сім’ї дитина вперше соціалізується. Соцалізація охоплює всю сукупність обставин і чинників, що впливають на становлення й розвиток особистості. В результаті соціалізації особистість засвоює соціальні норми й цінності, прилучається до громадського життя. Сім’я формує риси характеру, переконання, погляди, світогляд дитини, співчуває їй, підтримує її довірливим емоційним спілкуванням. Тепло й затишок домашнього вогнища, взаємопорозуміння в сім’ї, співпереживання роблять людину більш стійкою. [2, с. 36]

Важливо зазначити, що від правильного сімейного виховання дитини залежить чи стане вона в майбутньому повноцінною особистістю, повноправним членом суспільства. Сімейне виховання - тривалий процес впливу на особистість дитини, що виражається в спрямованих діях з боку батьків для досягнення певного результату. Це й несвідомий вплив на дитину, який відбувається повсякчас у процесі спілкування батьків і дитини, і вплив, який чинить на дитину поведінка й приклад батьків. Результати такої сімейної взаємодії залежатимуть від впливу батьків на дітей і можуть проявлятись по-різному. В цьому разі в дітей формується тип поведінки, який відповідає ціннісним уявленням сім’ї. Кожна родина має свої ціннісні орієнтації. Словом і ділом батьки схвалюють поведінку дитини, що відповідає їхнім уявленням про добре. Якщо ж дитина чинить усупереч прийнятим у родині уявленням, то її соромлять, сварять, карають. І так день від дня у свідомість дитини вкорінюється система норм і правил, формується уявлення. Але дитина не засвоює повністю „морального кодексу” своєї сім’ї, вона пропускає його крізь особистий досвід й виробляє свій кодекс поведінки, взаємин, діяльності й додержується його через звички, а згодом - через внутрішню потребу. Такий спосіб прилучення до соціальної дійсності психологи називають підкріпленням.

В інших родинах дитина любить і поважає своїх батьків, визнає їхній авторитет, наслідує їх, орієнтується на їхню поведінку. У вихованні дітей потрібно створювати такі обставини й умови, коли дитина бачить зразки поведінки й діяльності дорослих. У сім’ях з міцними контактами між дорослими й дітьми панує поважне ставлення до дітей, що активно формує в останніх почуття колективізму, самостійність, доброзичливість. Наслідуючи поведінку батьків, дитина засвоює навички соціальної поведінки. Наслідування доброго формує в дитині добрі звички, виникає ефективна ідентифікація як спосіб прилучення до соціальної дійсності: для утворення звичок важливий справжній приклад, який можна наслідувати, бо одними словами сформувати звичку дуже важко.

Ще один спосіб соціалізації - розуміння - спрямова­ний на розкриття індивідуальності дитини. В сучасній гу­маністичній педагогіці розуміння - це проникнення у внутрішній світ дитини. Розуміння дитини означає цілісне сприйняття її такою, якою вона є, визнання за нею права бути самою собою. Розуміння сприяє формуванню само­свідомості дитини, становленню її як особистості, дає їй можливість проявити свій внутрішній світ, розв'язати свої проблеми. Найліпше не роблять батьки, якщо вони чуйно ставляться до потреб дитини, до всіх проявів її внутрішнього світу. Тільки доброта й розуміння в школі й родині, до­повнені ласкою й любов'ю близьких людей, сприятимуть формуванню високою рівня самоповаги, позитивної Я-концепції. Низький рівень самооцінки, самоповаги - на­слідок душевного дискомфорту, що трапляється в основному через нечуйне й неуважне ставлення дорослих. Хіба може в дитини розвинутися самоповага, якщо її (дитину) не поміча­ють, не підтримують, не хвалять за успіхи?

Перш за все, зміст соціального досвіду дитини залежить від конкрет­ної сім'ї, тому він суб'єктивно зумовлюється всією атмо­сферою батьківського дому. Щоб дитина почуватися захи­щеною, впевненою, здатною розуміти й робити добро, в цій атмосфері завжди має бути любов. Тонко реагуючи на лю­бов і ласку, діти гостро переживають їхній брак. Любов - це єдина сила, що дає можливість наблизитися до дитини, заглянути в її світ, а іноді душею з’єднатися з нею. Справжня батьківська любов учить людину культури по­чуттів, обов'язку, чуйності, розуміти добро, формує почуття. Любов, ласка, ніжність, які дитина сприйняла в ди­тинстві, допомагають їй у майбутньому правильно розв'я­зувати житейські проблеми.

Батьківська любов має супроводжувати людину все життя, хоча функції її з часом дещо змінюються. Батьківська любов - життєва потреба кожної людини. В міру дорос­лішання дитини батьківська любов усе більше виконує функцію підтримки й збереження її внутрішнього, емоційного й психічного світу.

Любляча сім'я створює оптимальні умови для розвитку дітей. Це сім'я, яка досягла гармонійного взаєморозуміння з дітьми, де спілкування з ними - величезна радість, де пе­реважає позитивний, доброзичливий емоційний настрій. Розумна любов характеризується прийняттям дитини, по­єднанням позитивного емоційного ставлення до неї з ро­зумними вимогами. В здоровому психічному кліматі для дитини немає ніяких фіксованих ролей («кумир сім’ї», «жахлива дитина»). В люблячій родині дитина - помічни­ця, порадниця, завжди потрібна батькам. Тільки в люблячій сім'ї дитина може засвоїти моральну істину: «Любити - це означає насамперед віддавати коханій істоті сили своєї душі, творити для неї щастя». [2, с. 39]

Любов батьків до дитини виростає з любові батьків одне до одного. Людська любов - величезна сила. Хто це багатство примножує, той, виховуючи себе, виховує своїх дітей. Самовиховання - могутній спосіб впливу батьків на дітей. Насамперед, любити - означає відчувати серцем найтонші ду­ховні потреби людини. Ось ця здібність і передається при­кладом від батька й матері дитині без жодних слів і пояс­нень. Розвиток чуйності, здатності душі відчувати потребу комусь допомагати і є вихованням самого себе. В люблячих один одного батьків дитина вчиться бачити радість у тому, щоб зробити приємне іншому, а щастя віддавати цінується вище, ніж щастя брати. Вона вчиться такту, гуманності, вірності, ніжності, вчиться поважати близьких, співпережи­вати. Для цього батьки мають проявляти увагу до внутріш­нього світу дитини: чим вона цікавиться, що її радує, що засмучує. Любов, що прощає, любов терпляча формує мо­ральну поведінку дитини, вчить на любов відповідати лю­бов'ю.

Авторитет батьків наступна важлива умова успішного сімейного виховання. У люблячій сім'ї авторитет батьків - завжди на належному рівні. Своє ставлення до навколиш­нього життя, норми й правила поведінки діти часто запози­чують від батьків. Постійне прагнення мати перед собою авторитет, до якого в будь-яку мить можна звернутися по до­помогу, пораду, - одна з особливостей психічного складу ди­тини. Дитина, котра може ділитися своїми радощами й прикрощами з батьками, більш урівноважена, впевнена. А. С. Макаренко вважав, що без авторитету виховання немож­ливе. На його думку, смисл батьківського авторитету полягає в тому, що він не потребує жодних доказів і приймається як незаперечне достоїнство старшого, як його сила й цінність, видима дитячим оком. Бути авторитетним батьком - означає притягувати дитину силою й привабливістю своєї особистості, керувати нею й допомагати їй. Маючи опору й підтримку батьків, дитина одержує життєву впевненість, силу. Основою батьківського авторитету є любов, увага до дитини, турбота про неї. Авторитет батьків міцніє, коли дитина повсякчас ба­чить їхню високу моральність, культуру та ерудицію, терп­лячість і доброзичливість до навколишніх. Дитина якомога частіше має бути свідком зразкової поведінки й діяльності до­рослих, тоді вона зможе орієнтуватися на їхній приклад і формувати свої життєві цінності. Батьківський приклад і автори­тет - особлива форма передачі соціального й морального дос­віду старшого покоління молодшому, це найважливіший спосіб соціальної спадщини.

Відповідальні батьки думають про свій авторитет, стараються зміцнювати його, адже завоювати його важко, а втратити легко. Й допоможе в цьому батькам любов, взаєморозуміння й взаємодопомога, що разом створюють не­повторний мікроклімат у сім'ї, який впливає на емоційне самопочуття всіх її членів. Крізь призму такого мікроклімату дитина сприймає весь світ і своє місце в ньому. Залежно від того, як поводяться з дитиною дорослі, які почуття й ставлення проявляють до неї близькі люди, вона сприймає світ або як привабливий, або як такий, що її відштовхує. В результаті в неї виникає довір'я чи недовір'я до світу, що і є основою формування позитивного самовідчуття дитини. Емоційно-сприятливі стосунки в сім'ї стимулюють у всіх її членів почуття, поведінку, дії, спрямовані одне на одного. Благополуччя людини в родині переноситься на інші сфери взаємин (на ровесників у дитячому садку й школі, загалом на навколишніх). І навпаки, конфліктна обстановка в сім'ї, брак душевної близькості між її членами часто лежать в основі дефектів розвитку й виховання.

Таким чином, якщо батьки не поважають дитини через те, що вона має свою позицію, то цим вони не визнають індивідуальності її особистості. Ті, котрі поважають особистість ди­тини, рахуються з її думкою, потребами, інтересами, прагнуть зрозуміти смисл її вчинків, свої дії вибудовують не від якихось правил, а від дитини, її стану. В. А. Сухомлинський казав, що є якості душі, без яких людина не може стати справжнім вихователем, і на першому місці се­ред них - уміння проникати в духовний світ дитини. Цим умінням мають володіти і вчителі, і батьки. В сім'ї таке проникнення може ускладнитися, якщо її члени мають різні ідеали, переконання, що позначається на взаємовпливах. Водночас різновікове оточення допомагає дитині ширше проявляти свої емоційні та інтелектуальні можли­вості, швидше їх реалізувати. Така сім'я сприяє поступовому її прилученню до суспільного життя, розширенню її світогляду й досвіду. [12, с. 43]

Виховний вплив на дитину з боку батьків та інших до­рослих членів родини характеризується постійністю й три­валістю, тому-то й виховний процес тут здійснюється сло­вом і ділом, учинком і інтонацією, стихійно й спрямовано, повторюючись день у день. Проте, часто батьки недооцінюють значення неусвідомленого, неконтрольованого впливу на дітей. А це і манера поведінки, і вкорінені звички дорос­лих, їхній розпорядок життя і багато що інше, що так само впливає на соціалізацію дитини, її різнобічне пізнан­ня навколишньої дійсності, опанування навичок індивіду­альної й колективної роботи, прилучення до культури.

Для дитини внутрісімейні ставлення - перший специ­фічний зразок суспільних ставлень. Вони відбивають мо­ральну атмосферу життя сім'ї, її лад, стиль. У систему цих ставлень дитина залучається дуже рано. А це означає, що з малих років вона ознайомлюється з соціальними настановами, системою цінностей сім'ї, взаєминами між членами сім'ї й навколишніми людьми, їхніми моральними ідеалами, потребами й традиціями. Традиції так само, як і звичаї, є ще одним способом соціалізації дитини.

Сімейні традиції емоційно насичені, відбивають етнічні, культурні, релігійні особливості родини, професійну на­лежність її членів. Традиції завжди ґрунтуються на якійсь ідеї, цінності, нормі, досвіді родини. За своєю виховною суттю традиції настільки різноманітні, наскільки вони багатофункціональні, відрізняються великим динамізмом, тому що швидше реагують на вимоги сучасного життя, ніж зви­чаї й орієнтують поведінку дитини не тільки у звичних, а й у несподіваних ситуаціях. Наприклад, вихована в гуман­них традиціях дитина виявляє співчуття й доброзичливість не тільки до членів сім'ї, але й до інших людей, тварин і навіть до літературних героїв.

Збагачення змісту сімейних традицій сприяє повноцінній організації життєдіяльності сім'ї, забезпечує взаєморозуміння між її членами, особливо між батьками й дітьми. Передаючись із покоління в покоління, традиції адаптуються до сучасного життя. Приводом для їх виникнення може служити практично будь-яка матеріальна і/чи духовна діяльність у сім'ї (посадження дерева з нагоди народження дитини, святкування вступу дитини до школи, ведення сімейного фотолітопису тощо). Незмінним лишається призначення традицій: вони служать зміцненню родинних зв'язків, передачі таких особистісно й соціально цінних якостей людини, як любов, доброта, співчуття, взаєморозуміння, готовність прийти на допомогу тому, хто її потребує. Традиції задають певний напрям пове­дінки дитини і є основним засобом трансляції соціально-культурних цінностей, норм сім'ї, встановлення її зв'язків з навколишніми. Сімейні традиції різноманітні, багатофункці­ональні, специфічні, на їхньому тлі соціальний розвиток ди­тини відбувається більш успішно.

Варто зазначити, що світ людини багатоманітний, і вона живе в розмаїтому світі. Її світогляд, особливо в ранньому віці, повсякчас змінюється. До цього треба ставитися без упередження, розуміти, що людина проявляється як особистість тоді, коли вона може активно, вільно й гідно відстояти свою позицію чи зайняти іншу згідно зі своїми моральними пе­реконаннями. Це її природне право, що заслуговує поваги, адже світогляд «є внутрішнім чинником розвитку особис­тості, критерієм повноти й багатства творчого потенціалу людини. Можна сказати, що світогляд - це єдність світо­розуміння й саморозуміння людини». [2, с. 42]

Виховання вільної, розкріпаченої особистості, яка усві­домлює свою гідність і поважає гідність і свободу інших - головна мета сучасної гуманістичної педагогіки й школи, яка має будувати свою роботу в тісному співробітництві з батьками. Гуманізм у стосунках дорослих і дітей веде до розуміння внутрішнього самоіснування, самосвободи ди­тини, тобто до її духовної й моральної свободи. Така свобода робить людину досконалою й сильною, а аморальні дії - неможливими. Але така внутрішня свобода сама по собі не з’являється - вона виховується в процесі спілку­вання з іншими людьми й, найголовніше, з педагогами та батьками.

Отже, формування вільної особистості дитини можливе тільки там, де дитина визнається найвищою цінністю, а основними засобами виховання є добро, любов і ласка. Починається таке виховання в сім'ї, тому що її вплив, особ­ливо в початковий період життя дитини, набагато переви­щує всі інші виховні впливи. Успішність формування осо­бистості залежить насамперед від сім'ї. Сімейне виховання дає дитині всю гаму почуттів і уявлень про життя. Його сила й значення незрівнянні з жодним іншим, навіть з дуже кваліфікованим вихованням у дитячому садку чи в школі. Головним у сімейному вихованні є вимоги батьків та взаємоповага, що панують у сім'ї.


РОЗДІЛ 2 Особливості сімейного виховання дітей різного віку

2.1. Виховання учнів початкових класів на родинних традиціях українського народу

Звернімо увагу на те, що виховання учнів початкових класів на родин­них традиціях українського народу формується переважно під час проведення позакласних виховних заходів. Внаслідок чіткого визначення змісту, вибору форм і методів проведення виховної роботи в учнів утверджуються національна свідомість, почуття національної гідності, національ­ний менталітет. При ньому важливого значення на­буває врахування вікових та індивідуальних особли­востей учнів початкових класів. Завдання сім’ї полягає в тому, щоб, починаючи з раннього дитинства, розкривати сутність родинних традицій українського народу, їх практичну зна­чущість для дитини тепер і в майбутньому. Завдання ж школи - організувати раціональний, цілеспрямо­ваний, послідовний процес виховання учнів початко­вих класів на родинних традиціях як на уроках, так і в позакласній роботі; залучення батьків до проведен­ня виховних заходів; використання можливостей позакласних установ у вирішенні проблеми виховання дітей початкових класів на родинних традиціях. Форми взаємодії школи і сім'ї можуть бути різними: організація педагогічної освіти батьків, батьківські збо­ри, робота з батьківським активом, залучення батьків до підготовки та проведення позакласних заходів, робо­та батьківських комітетів, вивчення виховного по­тенціалу сім'ї, використання засобів масової інформації для висвітлення стану роботи з цієї проблеми. Важливим аспектом взаємодії школи і сім’ї є ор­ганізація педагогічного всеобучу, методологічною ос­новою якого є досвід родинної педагогіки, досягнення вітчизняної та зарубіжної педагогічної науки з питань родинного виховання. Найефективніші форми ор­ганізації педагогічного всеобучу батьків - лекторії для батьків, педагогічні і методичні консультації, конфе­ренції з проблем родинного виховання та ін. Під час планування роботи з педагогічного всеобучу важливо передбачити диференціацію (врахування соціального стану, віку, освіти батьків, сімейного мікроклімату, життєвої позиції, ставлення до школи тощо).

Найоптимальнішими формами взаємодії школи і сім’ї у вихованні учнів початкових класів на родинних традиціях українського народу є: батьківські збори, лекції, диспути, вечори запитань і відповідей, прес-конференції, усні журнали, конференції з обміну досвідом родинного виховання, читацькі конференції з питань обговорення проблеми родинного виховання, вечори сімейних традицій, виставки сімейних реліквій, родинних альбомів, прикладної родинної творчості, кулінарних виробів; конкурси, зустрічі поколінь. Успішне вирішення проблеми виховання учнів початкових класів на родинних традиціях українського народу можливо за умови взаємодії зусиль школи, сім’ї і громадськості, спрямованих на виховання у підростаючого покоління національної свідомості, патріотизму, громадянськості, спроможного репрезентувати Українську державу у європейській спільноті.

2.2. Сімейне виховання дітей дошкільного віку

Досліджуючи дану проблему, слід зазначити, що якщо ми серйозно хочемо змінити на краще стан моральності нашого суспільства, то маємо пам’ятати, що вихованість наших дітей, підлітків - результат копіткої щоденної роботи, а ще більше - результат тих реальних міжлюдських стосунків, у які включається дитина з перших днів свого життя і активним учасником яких вона залишається усі наступні роки. Відомо, що діти, особливо дошкільного чи молодшого шкільного віку, дуже схильні наслідувати поведінку дорослих. Це можна пояснити тим, що мала дитина ще не здатна критично аналізувати поведінку дорослих. Некритичність дитини особливо виразно виявляється стосовно батьків, які є для неї, як правило, незаперечним авторитетом, яких вона любить, у всьому їм довіряє. Також слід зауважити, що у колі сім'ї відбувається процес двостороннього спілкування, тобто спілкування між батьком і матір'ю та батьками і дітьми з ініціативи тих чи інших. Тут набувається соціально-психологічний досвід, який, в міру накопичення, веде до розширення діапазону спілкування і його поши­рення на інших, значущих для них людей. Отже, в міру того, як зростає дитина, відбувається динаміка спіл­кування, яка протягом дошкільного віку проходить кілька етапів: від потреби маляти у вчасному догляді, увазі і доброзичливості оточуючих до потреби у співробітництві з ме­тою досягнення як практичних ці­лей, так і отримання оцінки, визнан­ня його зусиль і досягнень (приб­лизно з першого року життя); усві­домленої потреби в повазі дорос­лих (з молодшого дошкільного віку); потреби у взаєморозумінні (старші дошкільники). Тільки задоволення цих потреб дитини дорослими зак­ладає фундамент їхнього взаємо­розуміння і гуманних взаємин як

следующая страница >>